Дані за
Aнонси
Фото новини
Третій сектор
Авторські роботи
Статті (ТОП 10)
Земля наша куля, але не така як нас учать
Як студенти допомагали св. Миколаю ?
Відкриття року - хор благодійного християнського фонду "Солідарність"
Сонце зупинялося вже не раз
Біблія навчає про 4-ри краї Землі
Першу адвентську свічку запалили в Івано-Франківську
Стовпи Землі
Дістати зірку з неба - не така вже й проблема
Небо голубе тому, що над нами... вода
Небесна твердь
Як Місяць управляє менструацією жінок
Коран стверджує, що Земля - плоска
Ви не знайдете кольорову фотографію місяця
Англійська мова
Італійська мова

Новини


Чи варто галичанам бездумно йти на зближення з Європою, щоб втратити своє... індоукраїнське майбутнє - Володимир Павлів

13.9.2013

Індоукраїнська цивілізація

Кожний крок України у бік Заходу чи Сходу, окрім аргументації політичної й економічної, викликає також думки з приводу нашої ідентичності – хто нам ближчий. Подорожуючи сього літа теренами Галичини, легко було переконатися, скільки ще патріархального є в нашому народі – тих незнищенних ознак нашого історичного походження.

У часах українського бездержав’я науковці з різних країн відносили нас до індоєвропейської цивілізації. Однак досвід існування незалежної України дає нам можливість і всі підстави, щоб внести корективи у таке визначення і сміливо заявити на весь світ, що ми є народом індоукраїнської цивілізації. І що ніяка руська чи радянська окупації, ніякі австріяцькі успішні впливи в межах Просвітництва чи безуспішні польські репресії в рамках модернізації не змогли остаточно побороти в більшості наших одноплемінників ознак предковічних традицій. Більше того, нині видно, що навіть частина зайшлих народів заразилася нашою традицією і асимілювалася серед індоукраїнців.

Символи і барви древньої індоукраїнської традиції збереглися передусім завдяки кодуванню їх у предметах домашнього рукоділля – зокрема взірців вишивки і ткацтва. «Закодовані портрети» старосвіцької батьківщини висіли чи не в кожній хаті на стінах, наприклад, у вигляді барвистих домотканих килимів. 

Ці килими, сповнені кольорів з далекої «брахманської» країни, котрі розносили по містах і селах наші близькі за індійським походженням родичі – цигани, завжди мали попит у гуцулів (які й понині не забули про (б)рахманський великдень), і у бойків, і в галицької містечкової інтелігенції. Багато хто прикрашає стіни й нині, а особливо – найвірніші представники галицької інтелігенції.

Інший приклад – це квітчасті хустки. Барвисті хустки з яскравим тлом і великими контрастно-кольоровими квітами завжди були популярною прикрасою в індоукраїнських жінок. Різнився тільки спосіб їх використання. Циганки, виходячи на полювання за любителями гадань на руці, носили їх традиційно на дупі; селянки завивали ними голови, коли йшли до церкви чи на весілля; у міщанок особливим шиком вважалося пов’язати їх на плечі, йдучи на спацер чи в гості.

Значний внесок у справу консервування індоукраїнських традицій за радянських часів зробив кінематограф Індії. Індійські фільми у 70-х роках минулого століття були лідером радянського кінопрокату, принаймні на теренах Західної України. Містечкові кінотеатри на неділю впроваджували додаткові сеанси, а до глядацької зали ставили додаткові лавки й крісла. Саундтрек цих фільмів часто доповнювався масовим жіночим схлипуванням, а навіть гучними плачами у залі, що змушувало більш нервових мужчин приводити їх до тями: «Ану тихо, баби, дайте кіно сі подивити». Коли ж у кіноапараті обривалась плівка, зал обурено кричав на адресу кіномеханіка – «сапожнік», а жіночки сором’язливо розтирали по вологому від сліз і збудження обличчі чорну туш, яка зрадницьки густими струмками потекла з-під очей. Інколи дотепники, щоб розрядити напружену атмосферу вимушеної перерви, дозволяли собі голосно наспівувати популярну весільну співанку:

Ти важєй, моя кохана, ти важєй,

Чорнов фарбов ти си очи не мазєй,

Бо ти фарба виїст очи,

Хто тебе сліпаку схоче,

Ти важєй, моя кохана, ти важєй.

Чорна туш сильно контрастувала з тими різноманітними фарбами, що їх під час танцю розпорошували в повітрі індійські акторки, від чого весь світ у кіно ставав таким кольоровим, таким веселим. Та що там туш, тоді навколо ж була сіра радянська буденність – темно-сині куфайки, чорні ґумаки, чорні шкіряні куртки, сірі костюми робітничо-селянської інтелігенції. Тільки «червоний кумач» був яскравим, але він був ідеологічно-ворожим.

А музика з індійського кіно? Ніщо так індоукраїнцям не нагадувало рідних «Горіла сосна-палала» чи «Розпустили кучері дівчата». Здавалось би, прості ритми, а порушували в душі предковічні струни індоєвропейської душі. У багатьох випадках нині цю функцію виконує пострадянський шансон і російська попса – мелодії ритмічні, простацькі і, як писав Шевченко, «заунивниє». Однак розвиток Голівуду, напевно, посприяє поверненню в українські оселі ритмів древньої батьківщини.

За роки незалежної України добробут індоукраїнського простолюду суттєво зріс, внаслідок чого всі ті розпорошені в 70-х роках фарби індійського кіно – помаранчеві, блакитні, рожеві, фісташкові etc. – нарешті осіли на стінах нових і старих будівель, а також на одязі сучасної індоукраїнської молоді. Особливо це добре видно на весіллях. Дружби мають тепер букети широкі на півгрудей і довгі від комірця до черевиків – ще б мали з іншого боку такий букет і виглядали б точно як фільмовий «бідний, але чесний Гопал». Дружки теж не гірші, шкода тільки, що саме зараз мода на куці блюзки і спіднички, бо інакше їхній одяг мало чим відрізнявся б від класичного індійського сарі.

Та не тільки у сфері «марноти марнот» виявляються первісні індоукраїнські ознаки, але й у робочих буднях. Тут найкращим прикладом є наше особливе ставлення до корів зокрема і ВРХ загалом. Корів, бичків і телят у нас можна зустріти буквально скрізь: вони мирно щипають травку біля крамниці чи каплиці в центрі села; об’їдають квіти на клумбах біля пам’ятників «борцям за волю України» в малих містечках; вилежуються під сонцем на травнику біля багатоповерхівок поруч з автовокзалом у Львові. Та найчастіше вони нам зустрічаються на дорогах – чи то місцевого, чи міжнародного значення. Ці священні тварини з меланхолійним поглядом здатні зупинити будь-який транспортний рух, окрім залізничного і повітряного. При цьому варто зауважити, що корів на українських дорогах гине незрівнянно менше, ніж людей, що свідчить про особливу увагу і повагу тих других до тих перших.

Корова вже давно перестала бути годувальницею родини, але залишається її божеством. Сільське ґаздівство без корови – це як сільська хата без портрета Шевченка чи сателітарної антени. Та найважливіше – це її погляд, у якому міститься квінтесенція поглядів індоукраїнців на політику і життя, на релігію і культуру, на минуле і майбутнє (правда, у деяких вихідців з села, що переїхали до міста, цей симбіоз поглядів може нагадувати погляд бика).

Отже, яскраві кольори, задушевна музика і священні корови – це і є основа нашої індоукраїнської ідентичності. Тож ще і ще раз варто подумати, чи варто нам так бездумно йти на зближення з Європою, якщо воно мало б відбутися ціною втрати всього цього. Бо, як відомо, хто не шанує свого індоукраїнського минулого, той не вартий і свого індоукраїнського майбутнього!

Джерело: 
ZAXID.NET
Автор: Володимир Павлів

Добавити в обране
Google+

КОМЕНТАРІ

 
     добавити свої коментарі
ім'я:
текст коментаря:
сума: 7+4=

Відгуки мають бути максимально коректними та аргументованими.
 

Сергей Н.  | 26.9.2013
Ну, Павлив не оригинален в объявлении цыган ближайшим родственным народом галичан. До него это говорила Виталина Радецкая - главный врач города Калуша. См. http://www.octpib.info/News.aspx?idNews=16857


В Івано-Франківську стартує новий проект для дітей Бібліотека Варення
Гривня в кінці 2018 року опуститься до позначки 31,8 грн за долар, а в кінці 2019 року — до 33,7 - НБУ
Літо - краща пора позбутися зайвих речей та одягу...
Безкоштовно скласти індивідуальний тест на володіння англійською розмовною мовою
Якщо любиш Україну - значить хочеш.....
SELECTORNEWS
Погода, Новости, загрузка...
RSS стрічка
rss стрічка новин та статтей
Яндекс.Лєнта Google.Reader
Підписатись на розсилку новин
Острів Галичина в соціальній мережі Facebook Острів Галичина в соціальній мережі Twiter Острів Галичина в live journal
Літо - краща пора позбутися зайвих речей та одягу...
Новини на TVgid.ua
Загрузка...
Загрузка...
KINOafisha.ua - фільми, кінотеатри
Rambler's Top100
Copyright © 2009-12, “NetLS”
Счетчик тИЦ и PR Яндекс цитирования Український портАл
При повному або частковому використанні матеріалів гіперпосилання на «Острів Галичина» обов'язкове.
Відповідальність за достовірність фактів, статистичних та інших відомостей несуть автори матеріалів.
Редакція сайту «Острів Галичина» може не розділяти точку зору авторів статей та відповідальності за зміст матеріалів не несе.