Дані за
Aнонси
Фото новини
Третій сектор
Авторські роботи
Статті (ТОП 10)
Баба Ванга передбачила повернення України в оновлений СССР в 2013 році
Галичанам потрібна війна з Росією
У хоспісі - добре, але хотіла б померти вдома
Так кто же он, пан Тягнибок: еврей, полуеврей, антисемит или полуантисемит?
А якщо завтра - москаль ?
Розчленування України переноситься на рік
Як Бандера провів би Мобілізацію ?
Священник УГКЦ о Михайло Клапків купив собі АУДІ А-5 за 550 000 гривень
Как сумели за 20 лет превратить город Ивано-Франковск в поселок городского типа
Тисмениця просить у Бога ... снігу
Почему киевляне из столицы Украины перебираются в столицу Галичины ?
Чому Бог покарав москалів, що їхали на Тернопілля ?
Звідки узялася назва Галіція і що вона означала ?
Чому галицькі дівчата покидають монастирі ?
Україна нарешті має свого Жириновського та ЛДПР

Авторські роботи

Авторські роботи  >  Радислав Петрів

ДІДУХ і ЗЕМЛЯ: Бідний театр змагався з театром Багатим


Як три горішки для Попелюшки-міста, три непересічні театральні події - на початок весни у Івано-Франківську. На сцену міста  виставляли дві вистави – бідну і багату:  2-го березня чернівчани привезли Землю, а 5-го березня франківці «звили» Дідуха.
 
«ЗЕМЛЯ» і «ДІДУХ»  - дві вистави, два віковічні символи урожаю, - початок і звершення, що живлять тіло і живлять душу. А між цими вечорами, понад містом, у пошуках Майстра, на мітлі гасала поміж багатоповерхівками  Маргарита (мабуть, душі шукала … тих, що не люблять театр).

Горішок перший: ЗЕМЛЯ

-Рахиля або ЗЕМЛЯ! – ось цього, твореного від Ольги Кобилянської, нашого українського «бути чи не бути»,  з нетерпінням очікую. І наперед смакую нарешті побачити справжню по-королівськи багату виставу.
Двійко підлітків теж, в очікуванні вистави, страшенно тішилися з того, що сидітимуть так близько до сцени і зуміють все побачити і ніц не прогавити. Їх щире захоплення мимовільно передавалося й мені. 

Читаю програмку: «Земля» - це візитівка Чернівецького обласного музично-драматичного театру імені Ольги Кобилянської. В основі тексту – інсценізація Василя Василька (1946 р.) за повістю Ольги Кобилянської, адаптована Мирославом Гринишиним із залученням другої частини.

І вистава почалася: інтригуюча містична увертюра, розсувається завіса (швидко загадую бажання, котре неодмінно збудеться) й на сцені … з косами стоять, моляться. І завертілася…  історія Сави, людини, котра «пішла на гріх заради землі», як стверджували перед виставою самі ж чернівчани. Й любові, - подумки додаю.

Вистава таки була по-королівськи багата: з шикарними декораціями, пересувними конструкціями, костюмами, музикою і світлом, димом, оркестром і балетом, масовкою - вистава у кращих традиціях придворного  театру короля Людовіка XIV. Власне там у 1653 році в Версалі почався багатий театр, коли Королівська академія  музики і танцю встановила чітку межу між публікою і артистами,  коли в театр прийшов Мольєр, коли театр став справою професіоналів, а глядачам залишалася роль гаманців-покровителів і власне … глядачів. Іноді театр був наскільки професійним, що й актори були лишні, бо усе за них робили декорації і музика: всілякі там теларії, дихаючі димом дракони, ліфти і інші примочки тогочасного театру. 

Обертаю голову, а дитя зсунулося у кріслі й мирно спить. Добре, що діти не хропуть і не заважають артистам грати виставу.

Але що сталося? Глянь, дитино, «у виставі піднята не тільки тема влади землі над людиною, а насамперед, психологія людської душі»… Спить. Що ж тобі сниться, дитино на виставі? 

Ольга Кобилянська розповіла у «Землі» реальну історію з буковинського села Димка у Глибоцькому районі понад річкою Сирет, історію про братовбивство через землю і любов. 

Дитя спить, а балкон зі школярами шумить. І заважає малюкові дивитися сон – драму, яка перетворюється у містичну казку з Буковини. 

Таки правий був видатний режисер сучасності Марк Розовський, коли казав, що «масштабність видовища вимірюється не кількістю декорацій і не юрбою масовки, а іншими критеріями, головний з яких – Правда». 

Видовище було, а от Правда десь заблукала. Та й яка правда може бути, якщо на сцену виходити у перерві між перекурами? А смалили так, що аж у зал затягувало. А ще кажуть, що вистава тріумфально підкорила Київ…

Горішок другий: ДІДУХ. 

Ну що ж, мій вибагливий малий франківчанин, якщо ти уже проспав Землю, оцей гезамткунстверк,  то підемо на виставу бідну в «театрі з нічого». 

До слова, бідним назвав театр Єжи Гротовський. Був такий режисер у Польщі. Геній театру.  Бідним театром він заперечив гезамткунстверк, отой синтез мистецтв Ріхарда Вагнера в театрі, і твердив, що у театрі є тільки дві необхідні деталі - глядач і артист. 

І викинув отой версалівський поділ театру на зал і сцену, і рампу викинув теж. Казав, що є лиш тільки "Я і Ти", а все інше театру не потрібно. 

Лиш « Я і Ти» - таким обіцяв бути «Дідух»,  незвичайний спектакль-експеримент, з яким дебютували аматори - Юлія Острогляд і її форум-театр «My Way». Охочих дізнатися, що таке форум-театр, виявилося чимало і зал переживав «культурний шок» від перенаселення.  Форум-театр, який з'явився в 1973 році з легкої руки Августо Боаля в Бразилії - своєрідний інтерактивний спектакль з непередбачуваною розв'язкою. Розігрується невелика «гостросюжетна» сценка на життєву тему. 

Сценарій «Дідуха» написали самі виконавці: Христина Вінтонів,  Світлана Ілюк, Віра Гудименко, Олександр Фомічов,  Назар Сорока,  Леся Гринишин. До вистави за мить до початку приєднався й бандурист зі Льва – Олексій Богомил. 

Невже нинішнім режисерам драматурги не потрібні? – ловлю себе на думці питанням  Марини Давидової, сучасного театрознавця, що вона його поставила минулого року на одному з театральних форумів.

Дія розвивається по висхідній і обривається в найбільш напружений момент. А далі відбувається зовсім дивна річ: джокер (режисер і ведучий спектаклю) Юлія Острогляд пропонує глядачам висловити власну думку щодо кожного сюжетного повороту. Дійство починає розігруватися заново, і кожен з присутніх в залі може зупинити його в будь-який момент, вийти на сцену і показати, як би він сам вчинив на місці того чи іншого героя. Висловитися хотілося всім. Виявилося, що кожна людина по-своєму експерт і може дати слушну пораду. 

А тема піднята виставою важка й гостра: на Святвечір зібралася родина і до мами приїхали її доні зі своїми сім’ями. Одна дочка приїхала з Заходу, а друга - зі Сходу країни.  Зустрілися два різних світи – два світогляди. Чи порозуміються? Чи знайдуть сили залишитися родиною у цей непростий час? 

Виходив з вистави розуміючи, що нічого в світі важливішого, ніж порозуміння, ніж згода в сімействі, ніж єдність в країні і світі, немає. 

Горішок третій: МАЙСТЕР і МАРГАРИТА.

А тим часом над містом пролетіла Маргарита. У перший четвер місяця традиційно «Під абсент» на квартирник зібралися помудрувати філософи. 

Церемонно зберігаючи інкогніто, чинно сходилися у квартирі-музеї академіка Чернявського. І не впізнавали свого «гнізда»: декорації змінилися і все задраповано в чорне, і ця ритуальна тиша. Хтось помер? Та ні, - так почалася вистава. Вистава «найбіднішого з найбідніших театру», де від «п’єси» зосталася лише назва … 

Ставили у розмові «Майстра й Маргариту» Булгакова. Ставили у кращих традиціях квартирника, у жанрі сторітелінгу як мистецтва розповідати історії і відроджувати у мудролюбстві суть… суть цієї знаної у всіх часах загадкової історії від помираючого майстра слова й містифікації. 

«Кислота» пародії на тогочасну есесесерівщину чи закодоване у, по-суті, заповіті одкровення у майбуття? Чимало питань - чимало відповідей. 

Умовно такий театр називають деміургічним: режисер не інтерпретує чужий твір, а просто вільно і натхненно штовхає Актора як діяча у сценічний світ і потім дивується тому, що у нього вийшло. Причому світ цей твориться ex nihilo, з нічого, іноді лише з теми. 

Вийшла вистава, де й акторів не було. Тому їх ролі зіграли самі ж глядачі і кожен вийшов з твердим наміром заново перелистати цей читаний-перечитаний твір. Шкода, що імена акторів залишилися невідомими…

Післявистава: ПОПЕЛЮШКА й ПРИНЦ.

Кожна Попелюшка таки мусить знайти свого Принца, бо навіщо ж тоді горішки. І Глядач мусить знайти свій Театр, бо навіщо ж тоді мистецтво.
Після вистави завжди роздуми. Вистави, які зійшлися у цьому березневому часі, змусили задуматися: Невже  драматичний театр з його репертуаром інтерпретацій літературних творів й п’єс стає історією, покриваючись сірою пліснявою, наче на стіни франківського театру? Невже, закам'яніши серед суєти суєт, театр втрачає можливості бодай якогось змістовного розвитку?  Невже закривається сам у собі, а головні звершення трапляються уже в зовсім іншому просторі? 

Агов, хлопче, чи проснувся ти? Чи застряв як і сучасний драматичний театр у готелі між двох світів: ні спить, ні бадьорить.  А може робиш спробу у снах таки злетіти зі сцени у зал однокрилим птахом-театром? 

І «відкрилася театральна завіса: на декораціях виднівся справжній буковинський краєвид, лежали натуральні оберемки пшениці, лунала пісня «Ой, летіли журавлі». Коли на сцену вийшли герої п’єси в таких же, як у глядачів, національних буковинських строях, умовне мистецтво театру перетворилося на правду життя. І ще довго після вистави глядачі не розходилися, не вірячи, що на сцені працювали професійні актори, а не прості селяни, і підходили до них із запитанням, у якому селі вони живуть», - згадував про прем’єру «Землі» в Чернівцях в 1946 році Григорій Заславець, який грав капітана  у цій виставі, що її був поставив Василь Степанович Василько. 

Я достеменно знаю, що прокинешся, мій юний друже, ти тоді, коли умовне мистецтво театру таки перетвориться на правду життя. Бо лише тоді театр, як троянди й виноград Максима Рильського, стає красивим й корисним, стає двокрилим. І тому цікавим. 

А поки, ходімо шукати цю правду життя у нових виставах, у нових постановках. А ще краще самому взяти й зіграти цю правду життя у найкращій виставі, яку ти ставиш сам – у своєму житті. Житті в якому «два рівних є крила: Троянди й виноград, красиве і корисне».

До речі, хлопця звали Андрій і він вчиться в 8-му класі однієї з івано-франківських шкіл. На виставі у театрі був уперше. 


Добавити в обране
Покійний священик о.Луцький почав "писати" листи з того світу, викриваючи корупцію в Івано-Франківській єпархії УГКЦ
Бандерівці довели процвітаючий колись Острів Свободи до злиднів та нищоти
Євро-Майдан: шило на мило!
Ціллю існування української держави є стимуляція бідності, а українські політики ще довго будуть живитися своїми бабусями
Драма України в тому, що вся країна, крім Галичини, є Євразією, а Галичина є Європою - Остап Дроздов
SELECTORNEWS
Погода, Новости, загрузка...
RSS стрічка
rss стрічка новин та статтей
Яндекс.Лєнта Google.Reader
Підписатись на розсилку новин
Острів Галичина в соціальній мережі Facebook Острів Галичина в соціальній мережі Twiter Острів Галичина в live journal
Євро-Майдан: шило на мило!
Новини на TVgid.ua
Загрузка...
Загрузка...
KINOafisha.ua - фільми, кінотеатри
Rambler's Top100
Copyright © 2009-12, “NetLS”
Счетчик тИЦ и PR Яндекс цитирования Український портАл
При повному або частковому використанні матеріалів гіперпосилання на «Острів Галичина» обов'язкове.
Відповідальність за достовірність фактів, статистичних та інших відомостей несуть автори матеріалів.
Редакція сайту «Острів Галичина» може не розділяти точку зору авторів статей та відповідальності за зміст матеріалів не несе.