Дані за
Aнонси
Фото новини
Третій сектор
Авторські роботи
Статті (ТОП 10)
Баба Ванга передбачила повернення України в оновлений СССР в 2013 році
Галичанам потрібна війна з Росією
У хоспісі - добре, але хотіла б померти вдома
Так кто же он, пан Тягнибок: еврей, полуеврей, антисемит или полуантисемит?
А якщо завтра - москаль ?
Розчленування України переноситься на рік
Як Бандера провів би Мобілізацію ?
Священник УГКЦ о Михайло Клапків купив собі АУДІ А-5 за 550 000 гривень
Как сумели за 20 лет превратить город Ивано-Франковск в поселок городского типа
Тисмениця просить у Бога ... снігу
Почему киевляне из столицы Украины перебираются в столицу Галичины ?
Чому Бог покарав москалів, що їхали на Тернопілля ?
Звідки узялася назва Галіція і що вона означала ?
Чому галицькі дівчата покидають монастирі ?
Україна нарешті має свого Жириновського та ЛДПР

Авторські роботи

Авторські роботи  >  Радислав Петрів

Гамлет в гострому соусі, або голодним вхід заборонено


Таки дуже вже ексцентричний смаколик подають у цьому сезоні на сцені Івано-Франківського облмуздрамтеатру: за італійським рецептом англійського походження знаменитий данський соус у франківському приготуванні. Гамлет в гострому соусі. Незвичайна страва з присмаком комедії від соус’єра театру - молодого й перспективного режисера Ореста Пастуха за переписом від класика світової драматургії Альдо Ніколаї. 

Чи гострим вийшов данський соус у виставі? 


Рецепт соусу простий. Знаменитий данський соус – це соус «Ремулад» – майонез, приправлений корнішонами, каперсами, анчоусами і зеленню. І хоча цей ексцентричний мікс народився у Провансі, данці твердо переконані, що ремулад - їх винахід, бо «допетрали»  додали туди трохи тертої моркви. Вони поливають цим соусом усе, що можна з’їсти, починаючи від витонченого рибного філе і до сосисок у вуличному кіоску. 

Рецепт вистави простий. На кухні замку Єльсінор твориться щось неймовірне: Гамлет (Орест Пастух) відмовився від їжі, котру йому готує над усіма поварами повар Фроггі (заслужений артист України Юрій Литвинов). 

Цю ексцентричну витівку Принца Данського Фоггі сприймає як особисту образу. Його – того, хто привіз з Парижу рецепт унікального гострого соусу і удосконалив його (мабуть, моркви натер) – так жорстоко обламали. Та ще й ця плітка, котру необережно ляпнула хмільна Королева (Вікторія Юрців),  про зраду його дружини Кетті (заслужена артистка Оксана Іваницька) з Королем Клавдієм (Андрій Кирильчук). Помста неминуча і Фроггі одягає обладунки убитого короля й Гамлету вночі привиджується примарою батька його.  

Це має фатальний наслідок для всього королівського сімейства. Вільям Шекспір усе до найменших подробиць свого часу описав, але забув розповісти про кухню. А тим часом на кухні … І про це прознаєш на виставі.

«Майстерність Ніколаї не тільки у віртуозному умінні закрутити парадоксальну інтригу, не тільки в точності образів, в максимально насичених змістом виразних репліках, - помітив перекладач і літературний критик Валерій Ніколаєв - але і в тому, що за відвертою комедійністю ховається різноманіття планів, включаючи відверто трагічні»


Рецепт постановки простий. Очевидно, що постановка пристрастей шекспірівських героїв задумана як screwball-comedy  про віковічну єдність і боротьбу двох станів - панського й мужичого, де перемагає … Хмм, відповідь, мабуть,  у Маркса-Єнгельса: якийсь навіжений діалектичний матеріалізм виходить.

«Це розвага, розвага і тільки розвага. – зізнається Орест Пастух. - Уся ексцентрика полягає в тому, що це – своєрідний мультик для дорослих». 
Вікіпедія стверджує, що для ексцентричної комедії, котра народилася як жанр з фарсу та бурлеску, властиво швидке розгортання дії в непередбаченому і часто неправдоподібному напрямку, супроводжуване безліччю сюжетних перипетій. 


Дегустуємо … ці кулінарно-театральні фіглі-міглі івано-франківських франківчан. Забігаючи наперед, скажу, що жартів, каверз, кривлянь, викрутасів, залицянь було у виставі чимало. Але й чимало було награності, перегравання, комікування, штучного пафосу та всілякого акторської штампу. 

Чому вистава, котра приречена драматургом на аншлаги, ледь зібрала пів залу?  

Спробуємо поступово та послідовно розібратися.


Сервірування. Сцена оформлена так собі: все в стилі кухні. Декорації з намальованими рондлями, баняками, пательнями, черпаками, стільницями, ложками й вилками. Над цим усім невідомим кухонним начинням  - пратикаблі у вигляді моста чи галереї (по ходу функція пратикаблів змінювалася), які й символізують за задумом верхній – панський – світ.  

На авансцені – стіл. Все очікувано: вистава про соус і на сцені – кухня – нижній, мужичий,  світ. Все це добряче наганяє апетит. У животі починає неприємно бурчати і писок повниться слиною. Таки справді: голодному тут робити нічого. 

Основа. 
Приготування соусу Ремулад починають з ретельного міксування олію, жовтків та оцету. Вистава теж почалася з ретельного міксування стосунків королівського повара - Фродді (Юрій Литвинов) з дружиною  й помічницею - Кетті (Оксана Іваницька) та дочкою – Інгою (заслужена артистка України Ольга Кочмарик-Комановська). Ці троє метушаться, а двоє – лакеї Брек (Сніслав Білий) та Грунтер (Владислав Комуніцький) – як сіль і цукор чекають свого часу, щоб нирнути у процес соусовання. Правда,  Брек (Сніслав Білий) когось виглядає, а другий - Грунтер (Владислав Комуніцький) -  спить. 

Всі творять видимість метушні. Але, чи то мляво міксували чи витягнулися на сцену одразу з холодильника, чи олія від Фродді (Юрій Литвинов) трохи прогіркла від крику, чи жовтки від Кетті (Оксана Іваницька) збилися пусто, але захотілося піти геть. Цей своєрідний акторський майонез збивася пусто. Слова явно розходилися з дією і дії-слова ніяк не вдавалися. А заради цих Діє-Слів люди і йдуть до театру. 

Згодом у виставі було цікаво вдихати 
рясний аромат невисловлених ревнощів Кетті до Королеви. І це була цікава окрема вистава. Був у виставі момент - в час діалогу Кетті-Королева, - коли словами говорилося одне – про горілку, а очі актрис, як в індійському театрі Катхакалі, говорили своє - про ревнощі. І це було неперевершено. Взагалі склалося враження, що всю цю історію, показану у виставі, розповіла Кетті, дружина кухаря Фроггі.
Мимоволі закрилися очі і, слухаючи текст, уявив на сцені інше дійство – неймовірний шум-гам-тарарам, Фоггі-Кетті-Інга гасають-літають на роликах-на скейті-на ковзанах і падають-встають-штовхаються, куриться мука й всяке таке інше. Поспішають, не встигають і … чекають.  

Ситуацію врятував 
оцет від Інги (Ольга Кочмарик-Комановська), котра своїми переливами інтонації, влучними і досить несподіваними логічними наголосами у репліках рятувала ситуацію - на кухні ставало жарко й парко. 
Приправи. Який же соус без зелені? Зелені було достатньо. І мова не про те, що у виставі задіяні досить молоді актори: зелені, але вправні. Приправ у соус на всіх етапах його приготування докидали Клавдій (Андрій Кирильчук) та Полоній (Олександр Капирін) та його сімейка - син Лаерт (Юрій Вихованець) та дочка Офелія (Любов Турчиняк): трішки гірчиці, а ще петрушки і дивної травички кервель. І не забути про пір’я цибулі.

Приправляти соус почали відразу - 
гірчицею від Лаерта(Юрій Вихованець), котрий смачно й славно погірчив цей соус і на початку і наприкінці. З усіх сил, правда, намагався бути гіркішим за гірчицю, граючи напускну серйозність і хазяйновитість, але це лише додало шарму цьому образу. 

Особливим чином кошлаті і зведені докупи брови створювали вигляд суровий і тому кумедний. Ага, ще ця шаблюка, котра здавалася більшою за самого Лаерта і ще ці на розмір більші кавалерійські ботфорди видавали в образі Лаерта такого собі задаваку й задираку, а по суті – розпущене дитя. Актор таки сподобався глядачу, бо хотілося тривалішої його присутності на сцені.


Петрушка від Офелії (Любов Турчиняк)  та цибуля від Клавдія (Андрій Кирильчук) до соусу додавалися по-галицьки мало і створювали враження маріонеток, статистів. Шкода, бо ці ролі хоча й не основні та їх образи не менш цікаві за інші. Мабуть, через те, що на вулиці зима, петрушка й цибуля була млавою, парниковою. 

Інша річ
 - трава заморська – кервель від Полонія(Олександр Капирін). Кервель тепер рідко можна побачити на наших кухнях, хоча він є українським за народженням. Античним грекам цю травичку привозили й продавали скіфи ще за царя Панька, а тепер її чомусь в народі називають французькою петрушкою. Мабуть, за зовнішнім виглядом, бо нагадує петрушку з більш тонким і ніжним листям і приємним анісовим запахом.

Греки назвали цю 
траву кервель, що означає «Привіт тобі». Отакий собі «Привіт вам» й зіграв в образі Полонія вмілий і талановитий актор. Хоча й відчувалася його постійна присутність десь поза зримим, він неждано виринув на сцені з комори і, не сказавши жодного слова, взяв і  впав. Все це було так кумедно й незвичайно, що викликало щирий регіт у глядацькій залі. Актор усю роль зіграв за півхвилини і зіграв так, що запам’ятався. 

Дійшла черга додати в наш 
соус цукру з сіллю. Дві протилежності, котрі творять мільйони відтінків страви. Цукру від Брека (Станіслав Білий) в соус всипали таки щедро. Цей не дивно, оскільки цей образ творив актор знаний своїм умінням насамперед переживання ролі, і майстерної передачі образу через невловимі деталі. У цій виставі актор насамперед вирішив грати кистями рук. І це було в десятку. Лакей змушений бути стриманим і «ще дурнішим за свого господаря» й тому всі емоції, його ставлення до дійства актор творив руками в білих рукавичках. Хоч-не-хоч, а пригадалася знаменита Фаїна Раневська у ролі Маньки-Облігації, пригадалися її руки. Це «золотий стандарт» передачі характеру ролі через руки.  

І це було по рівню майстерності схожим. Ці руки зіграли й злий жарт у виставі: коли основне дійство ставало  нудним, погляд шукав ці руки, а вони, немов паличка диригента, підказували глядачу, що ж відбувається, і повертали до вистави. Халепа, бо режисер так вибудував свої мізансцени, що Брек (Станіслав Білий) завжди був віддалік від основних подій, був тінню вистави.  


Сіль. О, ця неочікувана сіль від Грунтера (Владислав Комуніцький)! Весь час була кумедною і смішною. Навіть, коли мирно собі посапувала у своїй сільничці – канапі. Солі було мало, але вона була дуже солена. Потім її … забрав режисер, отруївши Грунтера щурячою трійкою. Актору вдалося зіграти образ лакея, який, направду, глупіший за своїх господарів і, мабуть, глупіший за всіх дійових осіб п’єси. Глупіший і водночас мудрий. Якось так йому це вдалося. Зіграно було з блискучою зовнішньою правдоподібністю, наче в театрі славетних мейнінгенців. 

Рибка від Королеви (Вікторія Юрців). Щоб майонез перетворити у ремулад, потрібно ще й рибки додати – анчоусів, або сардини. Цього незвичного для майонезу рибного присмаку додала нашому соусу така ж незвична гра екстраординарної Королеви (Вікторія Юрців). По-королівськи щедро актриса своїм образом приєднала до соусу вистави смачнющого лосося, а не якісь там сардинки чи анчоуси. Актрисі вдалося створити образ яскравої й постійно п’яної: від щастя, від нудзерства сина, від любові Клавдія, а чи й від оковитої, - Королеви. 

Так, на сцені була Королева. Актриса зуміла передати королівською поставою, грою очей всю простоту величі і велич простоти, як і належить королеві. І навіть у момент своєї смерті, а вклякла вона від щурячого трійла, коли переплутала його з горілкою, Королева була велична й щаслива. І Що і Як би вона не казала чи робила, актриса своїм образом полонила весь простір сцени і відповідно глядача. Інтригувала, змушувала реготати, іноді й сумувати. 

Така вже й риби суть – там де риба, там на всю хату нею й тхне. Ні риба, ні Королева не  терпить конкурентів. Не потерпить і чоловіків, які напинають на себе її сукню, як не потерпіла Геліоса (Олексій Лейбюк), заїжджого фіґляра, що мав необережність розчепуритися як Королева.

У соусі Ремулад смаку риби протистоїть  
смак маринованих огірків-корнішонів. Отакого собі корнішона привніс до нашого соусу Геліос. Вроді огірок, а – бздюрка… 

Завдяки 
корнішонам від Геліоса (Олексій Лейбюк) і навіженій грі актора, ця комедія й стала ексцентричною. Що він утне наступної миті, не міг передбачити ніхто. У ексцентричних комедіях чоловіки часто переодягаються в жінок, персонажі приймають один одного не за того, ким вони є, і ця плутанина росте як сніжний ком з кожною сценою. 

Каперси… Про цю диковинку варто розповісти окремо. Заради каперсів, або, як на них кажуть галичани, капорців,  яких щедро вкинув до миски з соусом, товариш Гамлета - Горацій (Іван Бліндар), варто й подивитися цю виставу. 

Капорці від Гораціо (Іван Бліндар) – це смакота, ці за смаком і ароматом пряно-гірчичні, мариновані ще стуленими, бутони колючого чагарнику Каппаризи, творили у виконанні актора цілісний, органічний, ексцентричний образ. Була й пряність, й соленість з колючістю, і солодкавість. Актор чи не єдиний, хто не збавив темпу й ритму, хто заряджав-заряджав-заряджав усіх без винятку - і акторів, і глядачів. Недаремно його недолюблювала Королева, ревнувала до сина і навіть плітку пустила про їх з Гамлетом не зовсім прийнятні як чоловікам стосунки. 

Драматург змусив Гораціо скуштувати з рук Інги (Ольга Качмарик-Комановська) трунку пристрасті від маестро наїдків Фоггі. І актор на сцені мастито усім своїм єством передав усю гаму хтивості й хіті, пристрасті й потягу. І навіть зумів чи не кульбіт витворити. Ну, перекиди таки були. Бачили на сцені направду талановиту гру, яка якось органічно поєднувала й мистецтво переживання і мистецтво подання. Грав граючись. І це було цікаво. 

Витонченості соусу надає звичайнісінька 
терта морква… І ця «родзинка», яка й творить власне данський соус,  творила й розуміння самого спектаклю. Моркви до соусу приплюсував сам Гамлет. Моркву від Гамлета подавав Орест Пастух і створив образ Гамлета як інфантильно-шизофренічного Нарциса, зацикленого на своїх «тараканах у голові». Ми бачили на сцені доходжалого хлопчика у пошуках просто тепла й … мами. 

Гамлет у цій виставі - по-світськи церемонний, маніжний і трохи дзигльований панок на тонюсіньких ніжках у велицюзних мештах.  Отакеньке собі дитя, котре ніяк не виросте. Доходжалий, але не вилюднілий.

Роль  Гамлета зіграв сам режисер вистави. І це дає ключ до розуміння всього дійства. Склалося враження, що Орест Пастух цією виставою у різних аспектах досліджує проблему власне інфантильності як наслідку втрати елітою змісту життя і, буцімто знанням цього смислу у народу. Життя у виставі є незначущим, малоцінним і либонь безглуздим, смішним. Воно – це життя - як та дівчинка-мара без голови, котра щоразу  зринає на сцені, і наприкінці вистави забирає зі світу весь цей гейби збочений кагал панів у сутерини підвалу-іншосвіту. І залишає світ кондитеру й простолюду.  А надворі – війна. Цим і закінчується вистава. 

Мірилом гостроти для ексцентричної комедії є знаний фільм 
«В джазі лише дівчата» і, щоб зрозуміти чи вийшов соус гострим, виставу я порівнював з цим фільмом. 

Чи вдалося творцям вистави досягти і перевершити Біллі Уайдера? 
 
А спробуй мій читачу сам знайти відповідь. Цей соус і ексцентрична комедія в цілому вдалися. І я б рекомендував переглянути цю комедію насамперед … закоханим франківчанам. Наприклад, це добра нагода хлопцеві для побачення з коханою. Тим паче ціна квитків – 30-60 гривень  – це смішно за такий спектакль і нагоду від пуза нареготатися.

"Мені ніколи не було нудно, бо я завжди знав, чим зайняти себе. У мене була й є чарівна іграшка, яка складає мені компанію, - це театр»,  -  зізнався якось Альдо Ніколаї.

Добавити в обране
Покійний священик о.Луцький почав "писати" листи з того світу, викриваючи корупцію в Івано-Франківській єпархії УГКЦ
Бандерівці довели процвітаючий колись Острів Свободи до злиднів та нищоти
Євро-Майдан: шило на мило!
Ціллю існування української держави є стимуляція бідності, а українські політики ще довго будуть живитися своїми бабусями
Драма України в тому, що вся країна, крім Галичини, є Євразією, а Галичина є Європою - Остап Дроздов
SELECTORNEWS
Погода, Новости, загрузка...
RSS стрічка
rss стрічка новин та статтей
Яндекс.Лєнта Google.Reader
Підписатись на розсилку новин
Острів Галичина в соціальній мережі Facebook Острів Галичина в соціальній мережі Twiter Острів Галичина в live journal
Євро-Майдан: шило на мило!
Новини на TVgid.ua
Загрузка...
Загрузка...
KINOafisha.ua - фільми, кінотеатри
Rambler's Top100
Copyright © 2009-12, “NetLS”
Счетчик тИЦ и PR Яндекс цитирования Український портАл
При повному або частковому використанні матеріалів гіперпосилання на «Острів Галичина» обов'язкове.
Відповідальність за достовірність фактів, статистичних та інших відомостей несуть автори матеріалів.
Редакція сайту «Острів Галичина» може не розділяти точку зору авторів статей та відповідальності за зміст матеріалів не несе.