Дані за
Aнонси
Фото новини
Третій сектор
Авторські роботи
Статті (ТОП 10)
Як студенти допомагали св. Миколаю ?
Відкриття року - хор благодійного християнського фонду "Солідарність"
Земля наша куля, але не така як нас учать
Біблія навчає про 4-ри краї Землі
Сонце зупинялося вже не раз
Стовпи Землі
Першу адвентську свічку запалили в Івано-Франківську
Дістати зірку з неба - не така вже й проблема
Небесна твердь
Небо голубе тому, що над нами... вода
Коран стверджує, що Земля - плоска
Як Місяць управляє менструацією жінок
Ви не знайдете кольорову фотографію місяця
10 причин чому нам брешуть про кулясту форму Землі

Статті



CТАТТЯ В АРХІВІ ВІДСУТНЯ




Володимир Павлів, Львів

Я вже здається казав, що Ужгородська раніше була всього лиш доріжкою від королівського замку до ринкової площі, а далі й до порту на Полтві, де з давніх давен пришвартовувалися річкохідні судна. Зрештою, чому «всього лиш», адже по ній, мабуть, ходили королі й королеви, королівни й королевичі. А також королівські блазні і гвардійці, розпусні коханки і підступні придворні, багаті заморські гості і всілякі бідні родичі. Ех. Було. Давно.

Втім, часом вони оживають. Ну, не особи королівської крові, звісно, а всі ті інші, котрим судилося пережити їх на кілька століть. Вони починають з`являтися на цій дорозі ближче до вечора. Коли вже наситившись і наоковитившись в межах міських мурів, дозволяють собі сподіватись, ніби тут хтось все ще їх чекає, наважуються фантазувати, що тут їм хтось буде радий.

Вони надходять від Полтви, з боку порту. Сунуть галасливо вверх королівською стежкою, яка упродовж століть вилася повторюючи контури потічка, що збігав з замкової гори до річки. Давно вже немає ні потічка, ні річки. А от вони є.

Йдуть групами, гуртуючись в окремі станові чи професійні бригади. Похмурі найманці, які сподіваються, що їхні сумнівні з точки зору шляхетності послуги, можуть ще знадобитися королю. Місцеві повії, що вдають з себе заморських путан. Некрасиві міщанки, що не втрачають надії зайняти місце якоїсь фрейліни при королівні. Базарні дотепники, що не менш безпідставно, як і безапеляційно проголошують себе улюбленими королівськими блазнями, без жартів яких не можуть жити королі. Йдуть теж обвішані фальшивими коштовностями та обмотані підробними шовками діти новітніх латифундистів, яким до повного відчуття щастя бракує тільки шляхетських титулів. Пруть угору й чужоземські гості з виглядом дрібних аферистів, що намагаються вдавати з себе крупних ділків. І багато іншого сумнівного люду.

Мало кого з них я бачу, адже вікно у моїй вежі з мамонтової кістки розташоване надто високо. Та що тут зробиш - такими вже були кістки у наших галицьких мамонтів, принаймні тих, останки яких відкопали на початках ХХ століття десь на Тернопільщині і які викупив згодом граф Дідушицький до своєї колекції.

Зрештою мені й не треба їх бачити, мені достатньо чути їхні розмови, реготи, жарти і лихослів’я, щоб уява відразу намалювала майже точну копію типового представника відповідної станової бригади. Я на них доста надивився, ще до того, як поселився у цій вежі.

Хоч останнім часом я зауважую певну зміну. Раніше всі ці персонажі збиралися тут тільки у вихідні чи святкові дні. Тепер майже щодня. Видно вихідних і свят у них значно побільшало. Якщо далі так піде, то вони взагалі перестануть працювати. Заживуть так, як мріють, як говориться - «мов королі».

Але поки-що вони йдуть і йдуть, пхаючи поперед себе свої марнославні ілюзії, даремні сподівання, безнадійні очікування. Фантазії про те, що на замковій горі їм пощастить віднайти королівський замок, що вони правдами чи неправдами потраплять там на королівський бал і що саме на королівській забаві станеться оте омріяне ними диво.

Однак, дива, звісно ж, не стається. Вже на замковій горі вони виявляють для себе (деякі, зрештою, не вперше), що королівського замку давно немає. А значить і королівського балу не буде.

Тому їм нічого не залишається, як самим собі влаштувати королівську вечірку. Як гласять рекламні гасла - королівський смак за народною ціною: порошкове пиво з пластикових пляшок, кислотні чіпси з пластикових пакетів, ліва горілка з пластикових стаканчиків і обов’язково барвистий та гучний феєрверк.

Справедливості ради треба сказати, що іноді декому з них навіть вдається казково забавитися: чи то політати на уявному вінику між дерев і кущів; чи то поскакати козликом з голою недофрейліною на хребті. Буває, що ненайнятий найманець зламає носа несмішному блазневі, може вперше в житті не за королівські гроші, а просто так зі щирої і безпідставної агресивності. Стається й так, що якась місцева повія відважить туземських заразок чужоземському ділкові, а заморська путана подарує на згадку синові новітніх латифундистів якусь екзотичну бацилу. Трапляється, що й некрасивим міщанкам, котрим не судилося стати фрейлінами королівен, пощастить принаймні зазнати болісної радості перших групових ласк: і заморських, і латифундистських, і найманських, і блазенських.

Таким чином, та королівська забава, яку вони самі собі влаштовують, стає чимось на кшталт провінційного балу у Воланда. Ні. Вони, звісно ж, не знають, хто такий Воланд. Але ж невігластво має свої правила. Невігласи цих правил, ясна річ, не знають. Однак, саме це й додає невігластву певної чарівності. Чарівності, яку неодмінно чекає розрарованість.

Тому більшість з них розчаровано розходиться із замкової гори з першими ж променями сонця, котрі безпощадно перетворюють їх по дорозі з кандидаток у королівські фрейліни на нещасливих і недоглянутих дівчаток зі спальних районів; з місцевих повій, що вдавали з себе заморських путан, на продавщиць супермаркетів і офіціанток з дешевих забігайлівок; з вільних найманців-кондотьєрів на безнадійних гопників; з молодих латифундистів без титулів на заміських рагулів без смаку і культури; з королівських блазнів без королівської авдиторії на посполитих дурнів без почуття гумору.

Цей момент повернення до дійсності, можливо є найцікавішим і найважливішим у всій цій історії. Бо в процесі перетворення з персонажів уявного світу на сірих мишок світу реального, у їхніх очах коротко проблискує гірке усвідомлення, що у часах, у яких їм випало жити, немає вже ні королівств, ні королів, ні королівських замків. Ба більше – ще за сто років до цього один великий у своєму божевіллі і божевільний у своїй величі німець констатував прикрий факт – те, що тепер зветься народом, не вартує королів.

Втім, можливо у їхніх очах нічого й не проблискує. Я ж не можу цього бачити з висоти своєї вежі. Та ще й з-за анти-москітної сітки, покликаної захищати мене від мух, комарів та інших інсектів.

(на фото - два пристарілі магістри королівського мистецтва)))
CТАТТЯ 19565 В АРХІВІ ВІДСУТНЯ
 

Добавити в обране

КОМЕНТАРІ

 
ім'я:
текст коментаря:
сума: 8+5=

Відгуки мають бути максимально коректними та аргументованими.
 
San-Franківськ. Central Park
Американці на Марс не полетять - виявилося, що Марс це просто... лампочка й нема куди летіти
Реформа української освіти не відміняє предметів, які роблять учнів всіх шкіл безпросвітними дурнями
Польська поліція змусила українську дівчину двічі роздягтися догола
Чому українська влада не декомунізовує радянську теорію про "гравітацію" кулястої Землі?
SELECTORNEWS
Погода, Новости, загрузка...
RSS стрічка
rss стрічка новин та статтей
Яндекс.Лєнта Google.Reader
Підписатись на розсилку новин
Острів Галичина в соціальній мережі Facebook Острів Галичина в соціальній мережі Twiter Острів Галичина в live journal
San-Franківськ. Central Park
Новини на TVgid.ua
Загрузка...
Загрузка...
KINOafisha.ua - фільми, кінотеатри
Rambler's Top100
Copyright © 2009-12, “NetLS”
Счетчик тИЦ и PR Яндекс цитирования Український портАл
При повному або частковому використанні матеріалів гіперпосилання на «Острів Галичина» обов'язкове.
Відповідальність за достовірність фактів, статистичних та інших відомостей несуть автори матеріалів.
Редакція сайту «Острів Галичина» може не розділяти точку зору авторів статей та відповідальності за зміст матеріалів не несе.